W ciągu ostatnich lat wielką popularność zyskało pojęcie „wewnętrznego dziecka”, które, zgodnie z badaniami Stefanie Stahl, odnosi się do naszej najbardziej pierwotnej, najmłodszej pod względem osobowościowo części. Wewnętrzne dziecko pozostaje w nas zawsze, do końca życia, ale jakość naszego dorosłego życia zależy od jakości relacji, jaką sobie z nim wyrobimy. Do wspomnianej dobrej relacji z samym sobą niezbędne są dwa elementy: uważność i otwartość na emocje wewnętrznego dziecka, a po drugie umiejętność zaspokojenia jego potrzeb z pozycji osoby dorosłej (którą jesteśmy).
Uciesz się chwilą
Dziecięca radość kojarzy nam się z brakiem zahamowani w werbalizacji emocji. Kiedy dziecko jest smutne, płacze, czasami nawet krzyczy wniebogłosy. Kiedy się cieszy, całym ciałem pokazuje, jak jest szczęśliwe. Złość okazuje w najzdrowszy z możliwych sposobów – rzuca się na ziemię i uzewnętrznia swoją niezgodę na dany stan rzeczy. Dziecko również w najbardziej zdrowy sposób się boi: chowa za przedmiotami, pod łóżkiem albo za nogami rodzica. Jako dorośli, przyzwyczajeni do sztywnych ram, reguł i schematów, zamrażamy dziecięce, czyli naturalne emocje. W konsekwencji czujemy spięcie mięśni, obolałe ciało, chroniczne zmęczenie i brak motywacji.
Jeśli twoja praca ci na to nie pozwala, znajdź chwilę dla siebie w ciągu dnia, przypomnij sobie jakieś radosne wydarzenie w twoim życiu. Następnie sprawdź, w jaki sposób na samo wspomnienie reaguje twoje ciało. Pójdź w ślad za reakcją, która cię prowadzi. Może to być wyrzucenie ramion do góry, może być okrzyk radości. Zauważ, że kiedy dzieci się cieszą, skaczą, śmieją się w głos i urządzają dzikie harce. Pozwalaj sobie na spontaniczne reakcje– są zdrowe dla ciebie, korzystne dla ciała i bezcenne dla mózgu w obszarze produkcji serotoniny.
Spraw sobie przyjemność
Na co dzień posługujesz się listami rzeczy do zrobienia. Odhaczasz wykonane zadania. Czy wśród rzeczy niezbędnych do tego, żeby zamknąć z sukcesem dzień, znalazły się te, które robisz z myślą tylko o swojej przyjemności? Co robiłeś/-aś jako dziecko? Malowałeś/-aś? Jeździłaś na rolkach? Skakałaś ze skakanką? Jeździłeś po mieszkaniu na rowerze? A może mile wspominasz szalone koncerty z przyjaciółmi? Dawno nie grałaś/-eś na żadnym instrumencie? Lubisz gotować, ale nie masz czasu? Postaraj się wygospodarować na to zajęcie choć godzinę.
Koniecznie do swojej listy „to do” dopisz od czasu do czasu jakąś przyjemność dla siebie i swojego ciała, np. masaż albo wizytę u barbera – i zobacz, jakie w twojej głowie wydarzą się cuda!
Wzmacniaj kreatywność
Dzieci to wcielenie twórczości – począwszy od pierwszych malunków tartym jabłuszkiem na ścianach, przez dorysowywanie wąsów na okładkach książek, po kompozycje z klocków i ludziki z kasztanów. Narysuj kredkami prosty rysunek, chwyć pędzel i farby, przypomnij sobie, jak to jest: trzymać je w dłoni? A może lubiłeś/-aś zajęcia z użyciem plasteliny? Puzzle? Wycinanie figur z ciasta czy warzyw? Sięgnij pamięcią do lat, kiedy z trudem wdrapywałeś/-aś się na krzesło przy stole. Co byś wtedy zrobił/-a? Na co miałbyś/miałabyś ochotę? Zrób to!
Porób nic
Nuda jest niebywale ważną częścią rozwoju każdego dziecka. Im młodsze pokolenie, tym bardziej egzotyczne pojęcie nudy mu się wydaje. Dzisiejsze dzieci są mocno przebodźcowane – głównie ekranami. Nuda jest źródłem kreatywności. Obejmuje całe spektrum emocjonalnych zachowań – od frustracji po zainteresowanie. Dzieci z czasem same potrafią zorganizować sobie czas – to przestrzeń rozwoju ich kreatywności. Najczęściej właśnie z nudy biorą się najlepsze pomysły. Pozwól sobie robić nic – dorosła codzienność wiąże się z zaplanowaniem dnia niemal co do minuty. Zaznacz w kalendarzu specjalny czas po prostu na nudę. Kiedy ostatnio ją czułaś/-eś? Możesz opowiedzieć samemu sobie/samej sobie, jak to jest?
Małe tęsknoty
Odgrzeb swoje zdjęcia z dzieciństwa. Obejrzyj je, nad każdym zatrzymując się na chwilę. Spróbuj odnaleźć w pamięci sytuację, w której było zrobione lub chociaż ją sobie wyobraź. Przyjrzyj się sobie i zastanów się, kim wtedy byłeś, jak wyglądało twoje życie, co mogłeś czuć? Jeśli masz taką możliwość, zapytaj swoją rodzinę, jak cię zapamiętali? Jakim byłes/-aś dzieckiem? Co cię bawiło, co lubiłeś/-aś. Jaki byłeś w cudzych oczach? Czy przypominają sobie jakieś zabawne historie? Jeśli nie masz blisko nikogo z rodziny, może utrzymujesz wciąż kontakt z przyjacielem lub przyjaciółka ze szkoły? Sprawdź, czy z lat szkolnych pamięta wszystko tak samo jak Ty.
Wypisz 5 najprzyjemniejszych i 5 najtrudniejszych wspomnień z dzieciństwa. Przypomnij sobie, jakie emocje towarzyszyły ci w tamtych sytuacjach oraz zastanów się, co je wywołało. Czy teraz zareagowałbyś podobnie, czy inaczej? Jeśli inaczej, to co się zmieniło?
Bądź sobie wsparciem
Jesteś już dorosły/-a, prawdopodobnie masz swoje dzieci, więc wiesz, jakie są obowiązki osoby dorosłej: zapewnienia bezpieczeństwa i miłości. Przypomnij sobie, jak w ciele czułeś właśnie te odczucia. Czy tęsknisz za nimi? Jak sam/-a możesz je sobie dać? W trudnych momentach bądź dla siebie wsparciem poprzez mówienie sobie kojących komunikatów. Na co dzień dajesz innym mnóstwo życzliwości – do siebie również mów łagodnie, z wyrozumiałością i tonem wsparcia. Doceniaj i nagradzaj swoje osiągnięcia i dokonania. Nie przyjmuj swoich sukcesów za pewnik – zauważaj każdy i rób sobie małe prezenty (nie tylko materialne). Możesz nawet stworzyć dziennik, w którym będziesz codziennie zapisywać, co ci się udało.
Kiedy zwracasz się do samej/samego siebie, używaj takich zwrotów, jak np. „jestem przy tobie”, „dasz sobie radę, przejdziemy przez to”. Jeśli się smucisz – daj sobie pocieszenie; gdy jesteś załamany – dodaj sobie otuchy, nadziei, a gdy złościsz się na siebie i jesteś samokrytyczny – potraktuj siebie ze zrozumieniem i łagodnością.
Przynależysz do siebie
Wewnętrzne dziecko nigdy nie przestanie być ważną, niezbywalną częścią nas – w końcu to głównie jego doświadczenia ukształtowały nas takich, jakimi jesteśmy. Zapominanie o naszej kreatywnej, nieco dzikiej części, prowadzi do wypierania uczuć, zamrażania reakcji i usztywniania się. Dlatego warto rozwijać relację z naszym wewnętrznym dzieckiem – jest źródłem wewnętrznej pogody i czystej energii. Nade wszystko – pielęgnacja kontaktu z dziećmi oznacza zaproszenie do zabawy, która szczególnie nam, dorosłym, potrzebna jest również jako forma autodystansu i przestrzeni beztroski.
Прислухайтеся до голосу своєї внутрішньої дитини, тобто про необхідність контакту з собою
У кожного з нас є частина, яка відображає нашу спонтанну, незрілу форму, необхідну нам для нормального функціонування та розвитку – також у дорослому віці. Як достукатися до своєї внутрішньої дитини, як підтримувати з нею зв’язок і коли дозволяти їй керувати нами?
Останнім часом великої популярності набуло поняття «внутрішня дитина», яке, за дослідженнями Стефані Шталь, відноситься до нашої найпервіснішої, наймолодшої, з точки зору особистості, частини. Внутрішня дитина залишається з нами назавжди, на все життя, але якість нашого дорослого життя залежить від якості взаємин, які ми з нею розвинемо. Для вищезгаданих добрих стосунків із самим собою необхідні два елементи: уважність та відкритість до емоцій внутрішньої дитини, а по-друге, здатність задовольняти її потреби з позиції дорослого (яким ми є).
Насолоджуйся моментом
Ми пов’язуємо дитячу радість з відсутністю гальмування у вербалізації емоцій. Коли малюк сумний, він плаче, а іноді просто верещить. Коли він щасливий, він усім тілом показує, який він щасливий. Гнів проявляє найбільш здоровим способом з можливих -кидається на землю і усім своїм єством показує незгоду з даним станом речей. Навіть страх дитина проявляє найбільш здоровим способом для нашого організму: вона ховається за предмети, під ліжко чи за ноги батьків. Ми, дорослі, які звикли до жорстких рамок, правил і шаблонів, заморожуємо дитячі, тобто природні емоції. Як наслідок, ми відчуваємо напруження м’язів, біль тіла, хронічну втому та відсутність мотивації.
Якщо Ваша робота не дозволяє Вам це зробити, знайдіть хвилинку для себе протягом дня, згадайте якусь радісну подію у своєму житті. Потім перевірте, як Ваше тіло реагує на саму пам’ять. Слідкуйте за реакцією, яка Вас веде. Це може бути викидання рук вгору, може бути крик радості. Зауважте, що коли діти щасливі, вони стрибають, голосно сміються, влаштовують дикі перегони. Дозвольте собі реагувати спонтанно – такі реакції корисні для Вас, корисні для Вашого тіла та безцінні для Вашого мозку у виробленні серотоніну.
Побалуйте себе
Ви щодня складаєте списки справ, які потрібно зробити. Відмічаєте виконані завдання. Чи є серед речей, які Вам потрібно зробити, щоб успішно завершити свій день ті, що Ви робите лише для свого задоволення? Що Ви робили у дитинстві? Ви малювали? Ви їздили на роликових ковзанах? Ви стрибали зі скакалкою? Ви каталися по квартирі на велосипеді? А може, у Вас залишилися приємні спогади про шалені концерти з друзями? Ви давно не грали на жодному інструменті? Ви любите готувати, але у Вас немає часу? Постарайтеся виділити для цього хоча б годину.
Обов’язково час від часу додавайте трохи задоволення для себе і свого тіла до списку справ, як-от масаж або похід до перукаря – і Ви не надивуєтеся змінам, які відбудуться у Вашій голові!
Посилюйте свою креативність
Діти – це втілення творчості – від перших малюнків тертими яблуком на стіні, через малювання вусів на обкладинках книжок, до композицій із кубиків та фігурок із каштанів. Намалюйте олівцями простий малюнок, візьміть пензлик і фарби, згадайте, яке це відчуття – тримати їх у руці? А може, Ви любили ліпити з пластиліну? Складати пазли? Вирізати фігурки з тіста або овочів? Згадайте ті роки, коли для Вас проблемою було залізти на стілець за столом. Що б ви тоді робили? Чим би Вам хотілося зайнятись? Зробіть це!
Спробуйте нічого не робити
Нудьга є надзвичайно важливою складовою розвитку будь-якої дитини. Чим молодше покоління, тим екзотичнішим здається йому поняття нудьги. Сьогоднішні діти сильно збуджені – переважно екранами. Нудьга є джерелом творчості. Вона охоплює весь спектр емоційної поведінки, від розчарування до зацікавлення. Діти з часом можуть організувати власний час – це простір для розвитку їхньої творчості. Найчастіше найкращі ідеї приходять від нудьги. Дозвольте собі нічого не робити – дорослі будні передбачають планування дня майже до хвилини. Виділіть в календарі спеціальний час, щоб понудьгувати. Коли Ви востаннє відчували нудьгу? Чи можете Ви відповісти собі, яке це відчуття?
Маленькі туги за чимось невловимим
Відкопайте свої дитячі фотографії. Перегляньте їх, затримуючись над кожною на мить. Спробуйте згадати ситуацію, в якій фотографію було зроблено, або хоча б уявіть це. Подивіться на себе і подумайте, ким Ви були тоді, яким було Ваше життя, що Ви могли відчувати? Якщо можливо, запитайте своїх рідних, як вони Вас запам’ятали? Якою дитиною Ви були? Що приносило Вам радість, що Вам подобалося, що Ви любили. Якими Вас бачили інші? Чи пам’ятають вони якісь смішні історії за Вашою участю? Якщо поряд з Вами немає близьких членів сім’ї, можливо, Ви все ще спілкуєтеся з другом або подругою зі школи? Перевірте, чи пам’ятає Він /Вона все зі своїх шкільних років так само, як і Ви.
Запишіть 5 найприємнішихі 5 найважчих спогадів дитинства. Пригадайте, які емоції Ви відчували в цих ситуаціях і що їх викликало. Чи теперішня Ваша реакція була б така сама, чи інша? Якщо інша, що змінилося?
Будьте підтримкою для себе
Ви вже дорослі, у Вас напевно є діти, тому Ви добре усвідомлюєте обов’язки дорослих: давати безпеку і любов. Згадайте, як Ви відчували саме ці відчуття у своєму тілі. Ви сумуєте за ними? Як Ви можете дати їх собі? У важкі часи підтримуйте себе заспокійливими розмовами. Кожного дня Ви даєте іншим багато зичливості і тепла – з собою теж розмовляйте доброзичливо, терпеливо і тоном підтримки. Цінуйте та винагороджуйте свої досягнення та результати. Не сприймайте свої успіхи як належне – кожен успіх беріть на замітку і робіть собі маленькі подарунки (не тільки матеріальні). Ви навіть можете створити щоденник, куди записувати щодня, що Вам вдалося зробити, досягти.
Звертаючись до себе, використовуйте такі фрази, як «Я разом з тобою», «Ти можеш це зробити, ми впораємося». Якщо Вам сумно – дайте собі розраду; коли Ви пригнічені – підбадьорте себе, дайте собі надію, а коли злитеся на себе і вбиваєте в своє тіло шпильки самокритичності – віднесіться до себе і ситуації з поблажливістю і толерантністю.
Ви належите собі
Внутрішня дитина ніколи не перестане бути важливою, невід’ємною частиною нас – адже саме її переживання і досвід сформували нас такими, якими ми є. Забуття нашої творчої, дещо дикої частини, веде до витіснення почуттів, заморожування реакцій і скутості. Тому варто розвивати стосунки з нашою внутрішньою дитиною – це джерело внутрішнього спокою та чистої енергії. Перш за все – дбати про контакт з дітьми – це запрошувати їх до гри, яка потрібна нам, дорослим, як форма автодистанції та простору безтурботності.
