Empatia to jedno z najstarszych pojęć, znanych już Grekom. Istnienie pojęcia poprzedziło badania nad jego znaczeniem – badania naukowe nad współodczuwaniem praktykowane są od stosunkowo niedawna. Empatia odnosi się do „wczucia”, umiejętności rozpoznawania i rozumienia emocji przeżywanych przez drugą osobę.

„Wspólne czucie” zawiera w sobie element wspólnoty. Umiejętność empatii ma wielkie znaczenie z punktu widzenia społecznego. Już Karol Darwin podkreślał, że w obszarze funkcjonowania stadnego niezbędna jest nam życzliwość. W tym kontekście przetrwają tylko jednostki o „największej życzliwości”, bo ona gwarantuje możliwość współistnienia wszystkich członków grupy, mimo różnic, jakie między nimi indywidualnie istnieją. Wrażliwość na cudze potrzeby i stany emocjonalne jest więc częścią składową siły psychicznej, a nie synonimem słabości.

Jak równy z równym

Empatia ma jednak oznaczać dążenie do uwspólnienia doświadczenia, trwania „ramię w ramię” z tym, który przeżywa trudne emocje. Ma być towarzyszeniem pełnym gotowości – również do konfrontacji z tym, czego sami w sobie nie lubimy i nie chcemy, a także przeżywania krzywdy, której inna osoba doświadczyła. Niestety, bywa, że źle pojmowane współczucie stawia nas niejako ponad osobą doświadczającą cierpienia. Warto w takiej sytuacji pamiętać, że każda emocja jest równouprawniona i każdy ma prawo do „własnego dramatu”. Na co dzień, szczególnie w większych grupach czy organizacjach, empatia nie tylko pomaga nam przetrwać i tworzyć silniejsze społeczne więzi.  

Chcę pomóc – o kogo się troszczę?

Chcemy mieć wpływ na rzeczywistość, a przynajmniej mieć poczucie choć częściowej kontroli. Wobec cierpienia innych osób, ich strachu i zmęczenia, często chcemy zareagować natychmiast i wdrożyć w życie jak najpilniejsze rozwiązania. Częściowo wynika to z naszej życzliwości. W wielu sytuacjach reagujemy jednak automatycznie, w myśl zasady „call to action”: pomóc, rozwiązać problem, poradzić, usunąć cierpienie, z którym jest nam niewygodnie, lub nad którym nie mamy kontroli.  Gdy „współdzielimy” cierpienie innej osoby, dążymy do udzielenia pomocy po to, aby jak najprędzej zniwelować własny dyskomfort. To Empatyczny dystres. Stan ten jest nieprzyjemny, szkodliwy i z autentyczną empatią ma niewiele wspólnego.

Brene Brown pisze, że „empatia to odważna decyzja o towarzyszeniu drugiej osobie w drodze przez mrok. Aby ją okazać, trzeba wyrzec się pokusy natychmiastowego włączania światła po to, by poczuć się lepiej”

Powiedz, co czujesz

Kiedy towarzysząca nam osoba znajduje się w kryzysie emocjonalnym, warto pozwolić jej uzewnętrznić trudne emocje, a więc podtrzymać rozmowę:

Widzę, że Ci trudno
Jeśli mogę coś dla ciebie zrobić, to jestem
Słyszę cię – trudno mi sobie wyobrazić, co przeżywasz
Możesz na mnie liczyć w każdej chwili
To straszne, że cię to spotkało
Czy jesteś gotów/gotowa opowiedzieć mi więcej?
Czy jest coś, co mogę dla Ciebie zrobić?

Całkowitym przeciwieństwem powyższej postawy jest natychmiastowe dążenie do zmiany postawy cierpiącej osoby. Wiąże się z uruchomieniem szeregu rad. Może być odczytane przez cierpiącego jako umniejszanie jego doświadczenia, pogłębienie poczucia bycia niezrozumianym, wyobcowanym albo „nie ok”. Poniżej przykłady zwrotów i fraz, które więzi między ludźmi rozluźniają, zamiast je zacieśniać:

na Twoim miejscu…
rozumiem, że jest ci trudno, ale czy nie przesadzasz? ja miałam tak…
być może tak było, jak mówisz, ale zobacz, ile dzieki temu zyskałeś/-aś
nie trzeba się było tak angażować
i po co płakać? złość piękności szkodzi
nie przesadzaj
długo tak jeszcze będziesz rozpaczać? Ogarnij się

Zdarza się również, że nie wszyscy potrzebują naszej natychmiastowej pomocy. Czasami wystarczy obecność życzliwego i cierpliwego świadka. Kiedy wypowiemy na głos nasze myśli, zdarza się, że rzeczywistość „usłyszymy” w zupełnie innej odsłonie, a rozwiązanie naszej sytuacji przyjdzie samo.

Tajemnicza wyspa

Każdy z nas ma tendencję do kierowania uwagi podczas rozmowy na samego siebie. Ma to związek chociażby z budową naszego mózgu. W korze mózgowej istnieje obszar zwany wyspą (insula). Jest jednym z najbardziej tajemniczych obszarów naszego „układu centralnego”. Naukowcy nie są pewni, jaką dokładnie wyspa pełni funkcję, mogą jedynie powiedzieć, że wyspa to struktura w mózgu działająca bardziej jak źródło naszych emocji. Ich zdaniem właśnie tam mieści się nasza intuicja i empatia. Neurobiolodzy i psychologowie przypuszczają, że wyspa przejmuje informacje przekazywane nam przez ludzi, a następnie próbuje znaleźć w naszej pamięci odpowiednie doświadczenie, które może nadać kontekst podawanej nam właśnie informacji. To dlatego pojawiają się takie fragmenty w rozmowach, jak: „wiem, co czujesz”. Prawdopodobnie dzięki insuli rozpoznajemy podobne doświadczenie i dzielimy się nim, a przy tym wydaje nam się, że czujemy, co czuje druga strona. Mózg próbuje zrozumieć, co słyszymy i widzimy, dąży do uporządkowania rzeczywistości, a dopasowanie cudzego doświadczenia do naszego, które wydaje nam się bliźniacze, sprawia, że zaczynamy odczuwać spokój.

Warto jednak podkreślić, że empatia odnosi się do uczuć drugiej osoby, a nie doświadczeń.

Żeby wspomóc drugą stronę, warto wziąć kilka oddechów i pozwolić jej na podzielenie się doświadczeniem. Jeśli, oczywiście, sami w sobie rozpoznajemy gotowość na przyjęcie stanu emocjonalnego drugiej strony. 

Емпатія – як оточити інших мудрою турботою

Навіщо нам емпатія, як раціонально наділяти інших уважністю і турботою і як не втратити рівновагу у даванні себе іншим.

Емпатія – одне з найдавніших понять, відомих ще грекам. Появі поняття передували дослідження його значення – наукові дослідження над співпереживанням практикуються відносно віднедавна. Емпатія полягає у здатності «увійти» в стан інших,  розпізнавати і розуміти емоції, які переживає інша людина, тобто у співпереживанні з нею.

Співпереживання містить в собі елемент спільності. Уміння співпереживати має велике значення з соціальної точки зору. Вже Чарльз Дарвін підкреслював, що в області стадного функціонування нам необхідна доброзичливість. У цьому контексті виживають тільки особи з «найбільшою доброзичливістю», тому що вона гарантує можливість співіснування всіх членів групи, незважаючи на відмінності, які існують між ними індивідуально. Таким чином, вразливість по відношенню до чужих потреб і емоційних станів є складовою частиною психічної сили, а не синонімом слабкості.

Як рівний з рівним

Емпатія, однак, означає прагнення ділитися досвідом, перебувати «пліч – о-пліч» з тим, хто переживає складні емоції. Це повинно бути супроводом повної готовності – також протистояти тому, що ми самі у собі не любимо і не хочемо, а також переживати кривду, яку зазнала інша людина. На жаль, іноді неправильне розуміння співчуття ставить нас вище людини, яка відчуває страждання. Варто в такій ситуації пам’ятати, що кожна емоція рівноправна і кожен має право на «свою драму». На щодень, особливо у великих групах або організаціях, емпатія не тільки допомагає нам вижити і створювати сильніші соціальні зв’язки.  

Я хочу допомогти – про кого я дбаю?

Ми хочемо впливати на реальність або, принаймні, мати почуття хоча б часткового контролю. Перед лицем страждань інших людей, їх страхів і втоми ми часто хочемо реагувати негайно і втілювати в життя якомога більш насущні рішення. Частково це пов’язано з нашою добротою і доброзичливістю. Однак у багатьох ситуаціях ми реагуємо автоматично, відповідно до принципу call to action: допомогти, вирішити проблему, порадити, усунути страждання, з якими нам незручно, або які ми не контролюємо.  Коли ми «беремо на себе» частину страждання іншої людини, ми прагнемо надати допомогу, щоб якомога швидше подолати власний дискомфорт. Це емпатичний дистрес. Цей стан неприємний, шкідливий і зі справжнім співчуттям має мало спільного. Брен Браун пише, що «емпатія – це сміливе рішення супроводжувати іншу людину на шляху через темряву. Щоб проявити її, потрібно відмовитися від спокуси негайного включення світла, щоб відчути себе краще».

Скажіть, що ви відчуваєте

Коли людина поряд перебуває в емоційній кризі, має сенс дозволити їй екстерналізувати складні емоції і, отже, варто підтримати розмову:

Я бачу, що Тобі важко
Якщо я можу щось зробити для Тебе, я готовий
Я чую Тебе – мені важко уявити, що ти переживаєш
Ти можеш розраховувати на мене в будь-який час
Страшно, що це трапилося з тобою.
Чи Ти готова/готовий розповісти мені більше?
Чи є щось, що я можу зробити для Тебе?

Повною протилежністю до  вищенаведеної поведінки є  негайне прагнення змінити поведінку людини, яка страждає. Коли, скажімо починаємо давати багато  різних порад. Це може бути відібрано особою, яка страждає як применшення її досвіду, поглиблення почуття нерозуміння, відчуження або «не ОК». Нижче наведені приклади фраз, які послаблюють стосунки між людьми, замість того, щоб їх зміцнювати:

на Твоєму місці…
Я розумію, що Тобі важко, але чи  Ти  часом не перебільшуєш? я була в такій ситуації…
можливо, все було так, як Ти кажеш, але глянь, скільки Ти дякуючи цьому отримала
не треба було так захоплюватися.
і навіщо плакати? злість красі шкодить
не перебільшуй
довго ще Ти будеш впадати у відчай? Візьми себе в руки

Буває і так, що не всім потрібна наша негайна допомога. Іноді досить присутності доброго і терплячого свідка. Коли ми проговорюємо вголос свої думки,  або проблеми, буває, що реальність ми  починаємо «бачити» зовсім в іншому ключі, і рішення нашої ситуації приходить само собою.

Таємничий острів

Кожен з нас має тенденцію спрямовувати увагу під час розмови на себе. Це пов’язано хоча б з будовою нашого мозку. У корі головного мозку є область, звана островом (insula). Це одна з найзагадковіших областей нашої «центральної системи». Вчені не впевнені, яку саме функцію виконує острів, вони можуть тільки сказати, що острів – це структура в мозку, що діє більше як джерело наших емоцій. На їхню думку, саме тут зосереджена наша інтуїція і емпатія тобто здатність співпереживання. Нейробіологи та психологи вважають, що острів отримує інформацію, яку нам передають інші особи, а потім намагається знайти в нашій пам’яті відповідний досвід, який може надати контекст інформації, яку ми щойно отримали. Ось чому в розмовах з’являються такі фрази,

як «я знаю, що Ти відчуваєш». Ймовірно, завдяки острову ми розпізнаємо подібний досвід і ділимося ним, і в той же час нам здається, що ми відчуваємо, що відчуває інша сторона. Мозок намагається зрозуміти, що ми чуємо і бачимо, прагне впорядкувати реальність, а зіставлення чужого досвіду з нашим, яке здається нам таким самим змушує нас відчувати спокій.

Однак варто підкреслити, що емпатія відноситься до почуттів іншої людини, а не до досвіду.

Щоб допомогти іншій стороні, варто зробити кілька вдихів і дозволити їй поділитися досвідом. Якщо, звичайно, ми самі в собі розпізнаємо готовність прийняти емоційний стан іншої сторони. 

---