Nazwa efektu Zeigarnik wzięła się od nazwiska rosyjskiej naukowczyni i psycholożki Blumy Zeigarnik. Razem z innymi naukowcami często i chętnie spotykała się w kawiarniach i restauracjach, żeby przyglądać się ludzkiemu zachowaniu i o nim dyskutować. W szczególności upodobała sobie zagadnienia dotyczące pamięci, uczenia się i zapamiętywania.
Blumę zafrapowało zachowanie kelnerów i ich godna podziwu pamięć. W obserwacjach Blumy personel nie miał najmniejszego problemu z zapamiętaniem nawet najbardziej skomplikowanego zamówienia klientów pod warunkiem, że klient jeszcze jadł i nie zapłacił. Natychmiast po rozliczeniu kelnerki nie były w stanie przypomnieć sobie większości szczegółów dotyczących zamówienia. Naukowcy postanowili sprawdzić, dlaczego tak się dzieje.

Zeigarnik przeprowadziła serię eksperymentalnych badań na ochotnikach, których zadaniem było rozwiązywać łamigłówki. Celem badania było sprawdzanie zdolności do zapamiętywania różnych zadań. Części badanych w trakcie zadań przerywano, części pozwalano dokończyć. Bluma spostrzegła, że czynności , które badanym przerywano, są o 90% lepiej zapamiętywane niż te, na których dokończenie badani mieli szansę.

Silos pamięci

Zaobserwowane przez Zeigarnik zjawisko wiąże się ze sposobem działania naszej pamięci krótkotrwałej. Przypomina ona przechowalnię bagażu, która jednak ma swoją pojemność. W jej przestrzeni gromadzimy dane, których w najbliższym czasie będziemy potrzebować. Po ich wykorzystaniu jednak szybko się ich pozbywamy, niejako „czyścimy” półki pamięci. Przed rozpoczęciem ostatecznego czyszczenia dane muszą być odświeżane i aktualizowane – aż do zamknięcia zadania, które przed sobą postawiliśmy. Gromadzenie danych i przygotowanie do ich transferu do pamięci długotrwałej wysysa z nas sporo energii. Ma to swoje skutki w dwóch obszarach. Po pierwsze: jeśli zadanie jest przerywane, ciągle tkwi w pamięci krótkotrwałej i mocno nad obciąża. Mózg chce uniknąć przeładowania, bo doskonale zdaje sobie sprawę z tego, ile energii zużywa na niedokończone zadania. To drugą konsekwencją są uporczywe myśli o konieczności dokończenia wiadomości albo oddaniu samochodu do warsztatu. Niedomknięte zadania nas męczą i odbijają się w naszej pamięci czkawką. Jednym słowem: nasz mózg dba o nas i popędza nas, żeby jak najszybciej skończyć zadanie.

Cliffhanger, czyli skąd się bierze inge-watching

Najbardziej wciągające seriale igrają z naszą cierpliwością przy wykorzystaniu efektu Zeigarnik. Przerwana w połowie wciągająca akcja bohatera sprawia, że nasz mózg nawołuje do natychmiastowej reakcji: włącz następny odcinek i dowiedz się, co dalej.
Cliffhanger to znana i frustrująca sztuczka scenarzystów, którzy za wszelką cenę chcą nas przytrzymać przed ekranem i podsycić naszą ciekawość.Rzucimy się na dalszy ciąg opowieści także po to, żeby wreszcie zamknąć ten problem i zrobić miejsce na kolejne tematy.
Efekt Zeigarnik mówi również dużo o zjawisko prokrastynacji. Odkładane w nieskończoność zadania mocno nas obciążają, generują podenerwowanie i wzrost kortyzolu. W dłuższej perspektywie mogą powodować przewlekłe zmęczenie i obniżony nastrój. Dlatego najprostszym sposobem na pokonanie prokrastynacji jest zrobienie pierwszego, choćby najmniejszego kroku i uznanie swojej sprawczości. Warto zacząć od pierwszego telefonu, pierwszej wiadomości czy przygotowania dokumentu. Nawet ten minimalny wkład sprawi, że zadanie zacznie tykać w głębi naszego umysłu i pozostanie tam aż do jego zakończenia. A efekt Zeigarnik nie da nam nawet przez chwilę odetchnąć, dopóki nie dokończymy zadania.

Чому варто доводити все до кінця, тобто ефект Зейгарник

Ми найкраще пам’ятаємо речі, які ми не завершили – є наукові докази на це, і такий стан речей має серйозні наслідки. Відкриті питання і незавершені справи не тільки серйозно навантажують нашу пам’ять і совість. Саме завдяки ефекту Зейгарник ми сидимо «мов на голках» в очікуванні чергової серії серіалу.

Назва ефекту Зейгарник походить від прізвища російської вченої і психоложки Блюми Зейгарник. Разом з іншими вченими вона часто і охоче зустрічалася відвідувала кафе і ресторани, щоб спостерігати за поведінкою людей і аналізувати її. Зокрема, вона захоплювалася питаннями пам’яті, навчання і запам’ятовування.
Блюма була зачарована поведінкою офіціантів і їх чудовою пам’яттю. Персонал, за яким спостерігала Блюм не мав жодної проблеми із запам’ятовуванням навіть найскладнішого замовлення клієнта за умови, що клієнт все ще їв і не заплатив. Відразу після врегулювання офіціантки не могли згадати більшості деталей замовлення. Вчені вирішили з’ясувати, чому так відбувається.

Зейгарник провела серію експериментальних досліджень на добровольцях, яким було доручено вирішувати головоломки. Метою дослідження була перевірка здатності запам’ятовувати різні завдання. Частині учасників тесту під час виконання завдань не дозволяли їх завершити, іншій частині дозволяли  довести все до кінця. Блюма зауважила, що дії, які переривалися учасниками тесту, запам’ятовувалися на 90% краще, ніж ті, які учасники тесту мали шанс завершити.

Силос пам’яті

Явище, яке спостерігала Зейгарник пов’язане з тим, як працює наша короткочасна пам’ять. Вона нагадує камеру зберігання багажу, яка, однак, має свою місткість. У її просторі ми збираємо дані, які нам знадобляться найближчим часом. Однак після їх використання ми швидко позбавляємося від них, як би «очищаючи» полиці пам’яті. Перед початком остаточного очищення дані повинні бути оновлені і актуалізовані – до тих пір, поки завдання, яке ми поставили перед собою, не буде повністю виконане. Збір даних і підготовка до їх передачі в довготривалу пам’ять забирає у нас багато енергії. Це має свої наслідки в двох сферах. По-перше: якщо завдання переривається, воно застряє в короткочасній пам’яті і сильно перевантажує нас. Мозок хоче уникнути перевантаження тому що він добре знає, скільки енергії він витрачає на незавершені завдання. Другий наслідок – постійні думки про необхідність завершити справу. Незавершені завдання стомлюють нас і відбиваються в нашій пам’яті гикавкою. Одним словом: наш мозок піклується про нас і спонукає нас закінчити завдання якомога швидше.

Cliffhanger, або звідки береться binge-watching

Багатосерійні серіали створені з використанням ефекту Зейгарник. Перервана в половині захоплююча дія героя закликає наш мозок до негайної реакції: включи наступну серію і з’ясуй, що буде далі.
 Cliffhanger (кліффхангер) – це відомий трюк сценаристів, які за будь-яку ціну хочуть утримати нас перед екраном і підживлювати нашу цікавість.Ми кинемося дивитися продовження історії також для того, щоб, нарешті, закрити цю проблему і звільнити місце для нових тем і справ.
Ефект Зейгарник також багато говорить про феномен прокрастинації. Завдання, які відкладаються в нескінченність, сильно обтяжують нас, викликають роздратування і підвищення рівня кортизолу. У довгостроковій перспективі вони можуть викликати хронічну втому і пригнічений настрій. Тому найпростіший спосіб подолати прокрастинацію (зволікання) – зробити перший, навіть найменший крок і підтвердити просування вперед. Варто почати з першого дзвінка, першого повідомлення або підготовки документа. Навіть цей мінімальний вклад приведе до того, що завдання почне «рухатися» в глибині нашого мозку і залишатиметься там активним до моменту його завершення. А ефект Зейгарник не дасть нам навіть на хвилину перепочити, поки ми не завершимо завдання.