Z jednej strony rodzice chcą chronić swoje dzieci, z drugiej – wszyscy jesteśmy świadkami konfliktu, o którym mówi się w szkole, mediach, mediach społecznościowych, czy podczas rodzinnego obiadu. Czy zatem uchronienie dzieci przed tym jest możliwe? A może nie warto kolorować rzeczywistości?

Psycholożka rozwojowa dr Aleksandra Piotrowska w rozmowie z Małgorzatą Ohme, psycholog, dziennikarką oraz prezenterka telewizyjną, twierdzi, że nie ma co czekać na pytania ze strony dzieci, a taką rozmowę uprzedzić, wyjaśniając, czego aktualnie wszyscy doświadczamy.  

„Tym, czego dziecko naprawdę potrzebuje na co dzień, jest poczucie bezpieczeństwa” – powiedziała dr Aleksandra Piotrowska.

Dzieci prawdopodobnie są świadome konfliktu. A my – jako dorośli możemy pomóc im uporać się z obawami i pytaniami. Oto kilka cennych rad psychologów.

Dowiedzmy się, co wiedzą i jak się czują

Dzieci mogą odkrywać wiadomości na wiele sposobów, dlatego ważne jest, aby sprawdzać, co widzą i słyszą. Jest to okazja, aby je uspokoić i potencjalnie poprawić wszelkie niedokładne lub wyolbrzymione informacje, na które mogli natknąć się w Internecie, w telewizji, w szkole lub od znajomych.

Dobrym punktem wyjścia jest zapytanie dziecka, co wie i jak się czuje. Niektóre dzieci mogą niewiele wiedzieć o tym, co się dzieje i nie być zainteresowane rozmową o tym, natomiast inne mogą martwić się w milczeniu. W przypadku młodszych dzieci rysowanie, opowiadania i inne zajęcia mogą pomóc w rozpoczęciu rozmowy. Warto zatem wybrać odpowiedni czas i miejsce, w którym możemy w naturalny sposób poruszyć temat, tak by dziecko mogło czuć się komfortowo i bezpiecznie.

Pamiętajmy, aby uszanować uczucia dzieci i zapewnić ich, że wszystko, co czują jest naturalne. Pokażmy, że słuchamy, poświęcamy im całą swoją uwagę i przypominajmy, że mogą porozmawiać z nami lub inną zaufaną osobą dorosłą, kiedy tylko zechcą.

Dostosujmy komunikat do wieku

Dzieci w różnym wieku i o różnym stopniu dojrzałości będą miały różny poziom zrozumienia i zdolności do przetwarzania informacji. Dzieci mają prawo wiedzieć, co się dzieje na świecie, ale dorośli mają również obowiązek chronić je przed niepokojem. Używajmy języka odpowiedniego do wieku, obserwujmy ich reakcje i bądźmy wrażliwi na ich poziom lęku.

Dzieci poniżej piątego roku życia mogą mieć bardzo ograniczone zrozumienie konfliktu. Jeśli małe dziecko zada pytanie o to, co się dzieje, możemy udzielić mu prostych informacji. Unikajmy podawania więcej szczegółów, niż jest to wymagane. Przypomnijmy im, że wiele osób na całym świecie ciężko pracuje, aby zakończyć konflikt i znaleźć pokój.

Dzieci czerpią emocje nie tylko z tego, co mówimy, ale też w jaki sposób ten komunikat przekazujemy. Rozmawiajmy spokojnie i panując nad gestami, mimiką, tonem głosu. Zadbajmy, by do takiej rozmowy samemu dobrze emocjonalnie się przygotować.

Może się zdarzyć, że nie będziemy znać odpowiedzi na każde pytanie. To jest w porządku, nie narzucajmy sobie wewnętrznej presji, że musimy dostarczyć wszelkich informacji tu i teraz. Możemy przecież w rozmowie przyznać, że potrzebujemy pewne informacje sprawdzić. To też dobra okazja, by zaangażować starsze dzieci (nastolatków) do poszukania wiarygodnych i sprawdzonych źródeł informacji.

Ograniczmy zalew wiadomości

Dystans do mediów przyda się w tych czasach każdemu z nas. A dzieci potrzebują tego szczególnie, tym bardziej, że mediach dominują treści zawierające przemoc lub destrukcję. Filtrowanie obrazów i informacji to również wyraz troski o najmłodszych.

Zastanówmy się również, jak rozmawiamy o konflikcie z innymi dorosłymi, kiedy dzieci znajdują się w zasięgu słuchu. O ile to możliwe, starajmy się zminimalizować  takie rozmowy, zastępujące je krzepiącą i budującą poczucie bezpieczeństwa codzienną aktywnością. To mogą być proste czynności, takie jak: spacer w ulubionym miejscu, czas spędzony z razem na placu zabaw czy upieczenie ulubionego ciasta. To nas uspokaja i sprawia, że redukujemy stres, opanowując trudne emocje.

Wspierajmy

Wojna w Ukrainie sprawiła, że nasz bezpieczny świat się zatrząsnął w posadach. Pomimo tego, że na wiele rzeczy z nią związanych nie mamy wpływu, zatem warto dla wzmocnienia poczucia sprawczości skupić się na tym, co możemy zrobić. Udzielajmy pomocy ludziom uciekającym przed wojną, działajmy lokalnie w obrębie swoich społeczności, wspierajmy organizacje pożytku publicznego działające na szerszą skalę. Ważne jest, aby dzieci wiedziały, że ludzie pomagają sobie nawzajem w trudnych sytuacjach, że nie jesteśmy sami. Dzielmy się dobrymi historiami pomocy, aktów życzliwości czy odwagi. Zaangażowanie dzieci w pomoc jest skuteczne i buduje w nich dobre postawy, ale… nic na siłę. Warto najpierw zbadać, jak dziecko będzie się z tym czuło. Czasem obserwacja miejsc zbiórek darów może być dla maluchów przytłaczająca, lub budować przekonanie o ogromie kryzysu. Warto wtedy sięgnąć po inne formy zaangażowanie.

Być może dzieci mogłyby narysować plakat lub napisać wiersz na rzecz pokoju albo list do dzieci, które przyjadą do Polski?

Bibliografia:
https://ohme.pl/macierzynstwo/jak-rozmawiac-z-dziecmi-o-wojnie-na-ukrainie-cztery-rady-psycholozki-dzieciecej-aleksandry-piotrowskiej/
https://ohme.pl/psychologia/jak-rozmawiac-z-dziecmi-o-wojnie-co-mowic-czego-nie-mowic/
https://www.unicef.org/parenting/how-talk-your-children-about-conflict-and-war
https://news.harvard.edu/gazette/story/2003/04/what-to-tell-children-about-war/
https://miastodzieci.pl/czytelnia/mamo-tato-co-to-jest-wojna/

Як розмовляти з дітьми про війну та агресію

«Як мені пояснити це своїм дітям?» Все більше і більше різної інформації про війну в Україні доходить до дітей, які сприймають ці повідомлення зовсім по-іншому, ніж ми дорослі. Як підтримати наших найменших і як захистити їх від страху, переживання стану тривоги і втрати почуття безпеки?

З одного боку, батьки хочуть захистити своїх дітей, з іншого – ми всі є свідками конфлікту, про який говорять в школі, ЗМІ, соціальних мережах або під час сімейної вечері. Отже, чи можливо захистити дітей від цього? А може не варто приховувати реальність?

Психолог розвитку, кандидат наук Олександра Пьотровська в розмові з Малгожатою Оме, психологом, журналістом і телеведучою, пояснює, що немає чого чекати питань з боку дітей, таку розмову слід провести заздалегідь, пояснюючи, що ми всі зараз відчуваємо.  

«Те, що дитині дійсно потрібно кожного дня – це почуття безпеки», – вважає Олександра Пьотровська.

Діти, ймовірно, усвідомлюють конфлікт. Ми – дорослі, можемо допомогти їм впоратися з проблемами, страхом і питаннями.  Ось кілька цінних порад психологів.

Давайте довідаємося, що вони знають і як вони себе почувають

Діти можуть відкривати інформацію різними способами, тому важливо стежити за тим, що вони дивляться і слухають. Це можливість заспокоїти їх, виправити будь-яку неточну або перебільшену інформацію, з якою вони могли зіткнутися в Інтернеті, по телевізору, в школі або почути від знайомих.

Хороша відправна точка – запитати дитину, що вона знає і як себе почуває. Деякі діти можуть мало знати про те, що відбувається і не зацікавлені в тому, щоб говорити про це, в той час як інші можуть переживати мовчки. Дітям молодшого віку малювання, розповіді та інші активні заняття можуть допомогти почати розмову. Тому варто вибрати відповідний час і місце, щоб ми могли торкнутися теми натуральним чином, щоб дитина почувала себе комфортно і безпечно.

Пам’ятаймо про те, що потрібно поважати почуття дітей і запевнити їх, що все, що вони відчувають, природно. Давайте покажемо, що ми слухаємо, приділяємо їм всю свою увагу і, що вони можуть поговорити з нами або іншим дорослим, якому довіряють коли тільки захочуть.

Необхідно пристосовувати інформацію до віку

Діти різного віку і різного ступеня зрілості матимуть різний рівень розуміння і здатності обробляти інформацію. Діти мають право знати, що відбувається у світі, але дорослі також зобов’язані захищати їх від непотрібного їм непокою. Давайте використовувати мову, що відповідає віку, спостерігати за реакціями дітей і бути чутливими до їх рівня тривоги.

Діти віком до п’яти років можуть мати дуже обмежене розуміння конфлікту. Якщо маленька дитина задає питання про те, що відбувається, ми можемо дати йому просту інформацію. Давайте не будемо давати деталей більше, ніж потрібно. Нагадаємо їм, що багато людей у всьому світі докладають всіх зусиль, щоб покласти край конфлікту і знайти мир.

Діти емоційно реагують не тільки на те, що ми говоримо, але і на те, яким чином ми передаємо цю інформацію. Давайте говорити спокійно і панувати над своїми жестами, мімікою, тоном голосу. До такої розмови ми самі повинні добре підготуватися в емоційному плані.

Може трапитися так, що ми не будемо знати відповідь на кожне питання. Це нормально, давайте не будемо нав’язувати собі внутрішнє переконання, що ми повинні дати вичерпну інформацію тут і зараз. Зрештою, ми можемо в розмові визнати, що нам потрібно деяку інформацію перевірити. Це також хороша можливість залучити дітей старшого віку (підлітків) до пошуку надійних і перевірених джерел інформації.

Давайте обмежимо потік новин

Своєрідна дистанція до ЗМІ, не безгранична віра в усе що пишуть і показують стане в нагоді кожному з нас в цей час. І дітям це особливо потрібно, тим більше що в ЗМІ переважає контент, що містить насильство або деструкцію. Фільтрація зображень та інформації також є виразом турботи про найменших.

Давайте також задумаємося над тим, як ми говоримо про конфлікт з іншими дорослими, коли діти знаходяться поряд і нас чують. Наскільки це можливо, давайте спробуємо звести до мінімуму такі розмови, замінивши їх повсякденною діяльністю, яка підтримує і будує почуття безпеки. Це можуть бути прості дії, такі як: прогулянка в улюбленому місці, час, проведений разом на дитячому майданчику або випікання улюблених тістечок. Це заспокоює, зменшує стрес і дозволяє контролювати важкі емоції.

Давайте виражати підтримку

Війна в Україні потрясла наш безпечний світ. Незважаючи на те, що на багато речей, пов’язаних з нею, ми не маємо ніякого впливу,  для зміцнення почуття дієвості варто зосередитися на тому, що ми можемо зробити. Давайте допомагати людям, які рятуються від війни, давайте працювати на місцевому рівні в своїх громадах, давайте підтримувати громадські організації, що працюють в більш широкому масштабі. Важливо, щоб діти знали, що люди допомагають один одному у важких ситуаціях, що ми не самотні. Давайте ділитися хорошими історіями допомоги, актами доброти або мужності. Залучення дітей до допомоги є ефективним і формує в них правильні зразки поведінки, але… нічого примусово. Варто спочатку подивитися, як дитина буде до цього ставитися. Іноді спостереження за місцями збору необхідних речей і продуктів для тих, хто цього потребує, може бути приголомшливим досвідом для малюків, або створити у них переконання в величезних масштабах трагедії. Тоді варто звернутися до інших форм участі.

Можливо, діти могли б намалювати плакат або написати вірш про мир або лист дітям, які приїдуть до Польщі?

Бібліографія:
https://ohme.pl/macierzynstwo/jak-rozmawiac-z-dziecmi-o-wojnie-na-ukrainie-cztery-rady-psycholozki-dzieciecej-aleksandry-piotrowskiej/
https://ohme.pl/psychologia/jak-rozmawiac-z-dziecmi-o-wojnie-co-mowic-czego-nie-mowic/
https://www.unicef.org/parenting/how-talk-your-children-about-conflict-and-war
https://news.harvard.edu/gazette/story/2003/04/what-to-tell-children-about-war/
https://miastodzieci.pl/czytelnia/mamo-tato-co-to-jest-wojna/