Szczególnie w czasach społecznego niepokoju wywołanego pandemią lub kryzysem humanitarnym stajemy się wyczuleni na każdą niejednoznaczną informację, a zmęczone napięciem umysły podświadomie łowią zagrożenie. Z gąszczu nieustannie płynących informacji trudno wyłowić fakty i zachować spokój. Dlatego podpowiadamy, jak nie dać się złowić fake newsom.
Jak rozpoznawać fake newsy
Analizując temat fake newsów, warto zwrócić uwagę, jak skomplikowane jest to zjawisko. Zawiera się w nim zarówno dezinformacja celowa, jak i niecelowa. Czasami szerzymy nieprawdę w tak zwanej dobrej wierze, a nawet najbardziej doświadczonym i renomowanym dziennikarzom zdarzają się pomyłki. Ucząc się krytycznego myślenia o podanej wiadomości, warto rozważyć kontekst, w jakim się pojawia oraz motywację osób, które tę informację przekazują.
Fake newsy nie są domeną tylko nowoczesnego świata. Mistrzem dezinformacji np. w Rzymie był Oktawian. Zwalczał przy pomocy dezinformacji Marka Antoniusza w walce o schedę po Cezarze. W rezultacie brudnej kampanii dezinformacji Oktawian stał się pierwszym cesarzem Rzymu.
Fałszywe informacje oddziałują szeroko na opinię publiczną, mają wpływ na ludzkie wybory i zachowania. Najczęściej żerują na ludzkiej dobrodszności, ale wykorzystują nasze najgłębsze, pierwotne lęki: o zdrowie i życie.
W konstrukcji fake newsa rolę grają trzy czynniki:
- Tzw. mechanizm ziarna prawdy – twórcy newsów wykorzystują je w konstrukcji tytułów, żeby aktywować klikbajty, czyli wzmożoną aktywność czytelników. Jeśli ktoś napisze w tytule, że „warzywa szkodzą”, to jest to oczywiste ziarno prawdy. Wszystko w nadmiarze szkodzi, ale w tym przypadku nadmierna generalizacja jest powodem wprowadzenia odbiorcy w błąd.
- Efekt potwierdzania – ma duży wpływ na popularność i szerzenie fake newsów. Oznacza on powszechną skłonność do podświadomego poszukiwania informacji, które potwierdzą nasze przekonania oraz ignorowanie tych, które je podważają. Jeżeli ktoś natrafi na artykuł, z którego brzmieniem i przekazem się zgadza, istnieje większa szansa na to, że go skomentuje i udostępni go swoim znajomym.
- Bańki społeczne/informacyjne – w swoich mediach społecznościowych prawdopodobnie obserwujemy głównie tych, którzy myślą i mówią to samo, co my. Zdarza się, że nie dopuszczamy innych głosów i żyjemy w przekonaniu, że inna perspektywa niż nasza nie istnieje. W rezultacie poruszamy się wciąż w kręgu tych samych informacji i wzajemnych potakiwań.
Jakie pytania warto sobie zadać?
- Kto to napisał? – Jakie jest źródło tej informacji? Czy pochodzi ona od dziennikarza, który zweryfikował informacje, czy może jej źródłem jest reklama? Jakie poglądy reprezentuje organizacja odpowiedzialna za tę publikację?
- Jakie emocje i uczucia wywołuje we mnie ta wiadomość? – Na wzbudzeniu jakich reakcji zależy autorowi tej informacji? Co może być jej celem? Czy celem publikującego było rzetelne poinformowanie, czy wywołanie w odbiorcy silnych emocji, jak strach czy gniew?
- Z kiedy pochodzi ta informacja? – czy to nie przypadkiem tzw. „odgrzewany kotlet” sprzed sześciu lat? Czy zawarte w informacji wiadomości są rzetelne?
- Czy publikacja przywołuje głosy ekspertów? – jeśli tak, jakie mają osiągnięcia naukowe? Jakie organizacje reprezentują?
- Czy tekst albo informacja podpisana jest imieniem i nazwiskiem? – osoby produkujące wprowadzające w błąd treści raczej niechętnie ujawniają swoje dane. Nazwisko autora widoczne przy artykule znacznie zwiększa więc jego wiarygodność.
- Czy mogę znaleźć potwierdzenie tej informacji w innych źródłach? – czy inne źródła przywołują inne konteksty, wypowiedzi specjalistów, perspektywy innych środowisk? Czy poszerzają moją perspektywę jako czytelnika i pozwalają wyrobić sobie własne zdanie na podstawie zgromadzonych faktów?
W procesie analizy danych najważniejszą rolę odgrywa nasza umiejętność krytycznego myślenia. Warto ćwiczyć ją już u dzieci, a przy okazji razem z nimi uczyć się uważnego filtrowania rzeczywistości. Jeśli podskórnie czujemy, że jakaś informacja jest mało prawdopodobna, to najprawdopodobniej tak jest. Ufajmy sobie i swojej intuicji, a nade wszystko – nie traćmy głowy, szczególnie w czasach wzmożonego szumu informacyjnego.
Książki o architekturze informacji:
Tom Philips, „Krótka historia wciskania kitu”, Wydawnictwo Albatros
Rashmi Sirdeshpande, „Dobre wieści, czyli dlaczego świat wcale nie jest taki zły”, Wydawnictwo Insignis
Hans Rosling, „Factfulness. Dlaczego świat jest lepszy, niż myślimy, czyli jak stereotypy zastąpić realną wiedzą”, Media Rodzina.
Carl T. Bergstrom, Jevin D. West, „Myśl krytycznie i nie daj sobie wcisnąć kitu”, Wydawnictwo Feeria.
Відстеження дезінформації або як не дати себе обдурити
Фейкові, тобто неправдиві новини, стають кошмаром для нових ЗМІ. Вони поширюють паніку та дезінформацію і мають реальний вплив на соціальну поведінку. Як з ними боротися і як від них захиститися?
Особливо під час соціальної тривоги, викликаної пандемією чи гуманітарною кризою, ми стаємо чутливими до будь-якої неоднозначної інформації, і наш розум, втомлений від напруги, підсвідомо вловлює загрозу. З плутанини інформації, що постійно надходить, важко виділити факти і зберегти спокій. Тому ми підказуємо як не попастися в пастку фейковим новинам.
Як розпізнати фейкові новини?
Аналізуючи тему фейкових новин, варто звернути увагу на те, наскільки складним є це явище. Воно включає як навмисну так і ненавмисну дезінформацію. Іноді ми поширюємо неправду так би мовити з добрими намірами, але навіть найдосвідченіші та авторитетні журналісти роблять помилки. Навчаючись критично мислити над даним повідомленням, варто враховувати контекст, у якому воно з’являється, і мотивацію людей, які передають цю інформацію.
Фейкові новини – це не лише ознака сучасного світу. Майстром дезінформації у Римі був, наприклад, Октавіан. За допомогою дезінформації він боровся з Марком Антонієм у протистоянні за спадщину Цезаря. У результаті брудної дезінформаційної кампанії Октавіан став першим імператором Риму.
Неправдива інформація має широкий вплив на громадську думку, впливає на прийняття рішення людьми та їхню поведінку. Найчастіше фейкові новини живляться людською довірливістю, але використовують наші найглибші, первинні страхи: за здоров’я і життя.
Три фактори відіграють роль у створенні фейкових новин:
- Так званий механізм зерна істини – автори новин використовують їх у побудові заголовків для активації клік-байтів, тобто підвищення читацької активності. Якщо хтось пише в заголовку, що «овочі шкідливі», то це очевидне зерно істини. Все у надмірі є шкідливим, але в цьому випадку надмірне узагальнення є причиною введення одержувача в оману.
- Ефект підтвердження – має великий вплив на популярність і поширення фейкових новин. Він означає загальну схильність підсвідомо шукати інформацію, яка підтвердить наші переконання, і ігнорувати ті, що їх підривають. Якщо хтось знайде статтю з формулюванням і переказом, з яким він згоден, існує більша ймовірність, що він прокоментує її та поділиться нею зі своїми друзями.
- Соціальні/інформаційні бульбашки – у наших соцмережах ми, мабуть, переважно спостерігаємо за тими, хто думає і говорить те ж, що й ми. Буває так, що ми не допускаємо інших голосів і живемо в переконанні, що немає іншої точки зору, крім нашої. В результаті ми постійно знаходимося в колі однієї і тієї ж інформації і взаємних підтакувань.
Які питання варто задати самому собі?
Щоб перевірити, чи маємо ми справу з фейковими новинами, варто слідувати прикладу критичного мислення та холодно оцінювати зміст по суті наданої інформації, а потім поставити конкретні запитання:
- Хто це написав? – Яким є джерело цієї інформації? Вона походить від журналіста, який перевірив інформацію, чи це, можливо, реклама? Які погляди представляє організація, відповідальна за цю публікацію?
- Які емоції та почуття викликає у мене це повідомлення? – Які реакції хоче викликати автор цієї інформації? Що може бути її метою? Чи метою того, хто її публікував, було ретельне інформування або він хотів викликати у одержувача сильні емоції, такі як страх чи гнів?
- Звідки ця інформація? – а може це так звана «осетрина другої свіжості», історія шестирічної давності? Чи є актуальними повідомлення, що містяться в інформації?
- Чи у публікації наведено думки експертів? – якщо так, то які їхні наукові досягнення? Які організації вони представляють?
- Текст чи інформація підписані повним ім’ям та прізвищем? – ті, хто створює навмисно оманливий контент, досить неохоче розголошують свої дані. Ім’я автора, що видно поруч зі статтею, значно підвищує довіру до неї.
- Чи я можу знайти підтвердження цієї інформації в інших джерелах? – чи інші джерела згадують інші контексти, висловлювання спеціалістів та точки зору інших середовищ? Чи розширюють вони мою перспективу як читача і дозволяють мені сформувати власну думку на основі накопичених фактів?
Наша здатність критично мислити відіграє найважливішу роль у процесі аналізу даних. Варто практикувати це з дітьми, а при нагоді разом з ними навчитися фільтрувати реальність. Якщо ми відчуваємо підшкірно, що якась інформація малоймовірна, то, швидше за все, так воно і є. Давайте довіряти собі та своїй інтуїції, а головне – не втрачати голови, особливо в часи підвищеного інформаційного шуму.
Книги з інформаційної архітектури:
Том Філіпс, «Коротка історія вішання лапши», видавництво «Альбатрос»;
Рашмі Сірдешпанде, «Добра новина, або чому світ не такий вже й поганий», видавництво Insignis;
Ганс Рослінг, „Factfulness. Чому світ кращий, ніж ми думаємо, або як замінити стереотипи реальними знаннями», Media Rodzina;
Карл Т. Бергстром, Джевін Д. Вест, «Думай критично і не дозволяй, щоб тебе обдурювали», видавництво Feeria.